У статті розглянуто функції плюсквамперфекта (давноминулого/передминулого часу) в українській мові з аспекту граматичної семантики. Виявленo та вперше проаналізовано такі функції цієї часової форми в сучасній українській мові: (1) таксисна функція; (2) позначення результату в минулому; (3) вираження незавершеної минулої ситуації; (4) позначення результату минулої ситуації, який є неактуальним у момент мовлення через іншу подію в минулому, що скасувала результат ситуації, вираженої плюсквамперфектом; (5) ретроспективна актуалізація; (6) позначення початку нового тематичного блоку; (7) введення дигресії; (8) контрфактична функція.

Буде показано, що плюсквамперфект у сучасній українській мові все ще виконує таксисну функцію (вказує на часову орієнтацію однієї ситуації стосовно іншої). Однак ця відносна часова форма також служить для позначення результату, що був актуальним у минулому, але втратив актуальність на момент мовлення, а також має функцію розмежування часової зони, позначеної плюсквамперфектом, від моменту мовлення. Плюсквамперфект виконує в українській мові певні функції і на рівні тексту – вказує на нову тему та вводить дигресію. Ці дві функції ми розглядаємо в контексті «ретроспективної актуалізації».

Особливу увагу буде приділено функції українського плюсквамперфекта, яку в лінгвотипології визначено як контрфактичну.